Книга пам'яті
| ЧЕПЕЛЮК Володимир Миколайович |
 |
14.05.1992 – 03.07.2014
сержант, старшина роти 80-ї окремої високо мобільної десантної бригади Збройних сил України Загинув 3 липня 2014 р. на борту БТР від вибуху гранати, випущеної з РПГ терористом, під Слов’янськом. Указом Президента України №640/2014 від 8 серпня 2014 р. за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). 3 грудня 2014 року на головному корпусі ліцею-інтернату відкрито меморіальну дошку |
 |
| НІКІТЧУК Павло Олексійович |
 |
17.06.1995 – 26.02.2022
Старший солдат Військовий за контрактом Збройних сил України. Загинув у ході російсько-української війни під час оборони Василькова (Київська область). Указом президента України від 4 березня 2022 року № 105/2022 нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі. |
|
| ПАНАСЮК Федір Петрович |
 |
14.11.1993 – 01.03.2022
майор, військовослужбовець Збройних сил України Майор Федір Панасюк поліг 1 березня 2022 року під час оборони Києва від російських окупантів. Офіцеру назавжди залишилось 29 років. Народився в селі Зносичі Рівненської області. Там навчався у школі, яку закінчив із відзнакою у 2008 році. У 2010-му закінчив Острозький обласний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. У 2015-му – Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут. Був розподілений на службу до Головного управління розвідки Міністерства оборони України. З початком повномасштабного російського вторгнення Федір брав участь в обороні столиці. За весь період своєї служби офіцер неодноразово був відзначений командуванням нагородами, зокрема нагороджений медалями «10 років сумлінної служби» та «За сприяння воєнній розвідці України» II ступеня, а посмертно – орденом Богдана Хмельницького III ступеня. «Федір був життєрадісною людиною, люблячим чоловіком і сином, турботливим татом, вірним другом, душею компанії, до нього всі тягнулися і любили проводити з ним час, бо він любив допомагати і йти всім назустріч, чесний, чуйний, щедрий, добрий, сміливий і відданий Україні громадянин», – зазначила його дружина Тетяна. Поховали Героя в рідному селі, де на його честь перейменували одну з вулиць.
|
 |
| ГУДАЧЕК Владислав Олександрович |
 |
16.04.2001 – 25.04.2022
випускник ліцею 2018 року
Загинув під час виконання бойового
завдання під Лиманом (Лисичанськом). Група з 4 військовослужбовців на автомобілі вийшла на мінування ворожої
території. У визначений час не повернулись. Відправлений безпілотник виявив
підірваний автомобіль (міна або ПТУР), всі четверо загинули.
«Я —
спецназ, і мене не зламати!» — завжди говорив Владислав. І дотримався
свого слова — його не зламали… Він навіки залишився в когорті нескорених та
незламних, що з небес і надалі боронитимуть свою священну батьківську землю.
Указом
президента України від 2 червня 2022 року № 384/2022 нагороджений орденом «Богдана
Хмельницького» III ступеня (посмертно) — за особисту мужність і самовіддані
дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності
України, вірність військовій присязі. |
|
| СУПРУН Артем Олексійович |
 |
10.01.1999 – 03.05.2022
випускник ліцею 2016 року, старший лейтенант Державної прикордонної служби України
Загинув під час виконання завдань із захисту Батьківщини на території Запорізької області в ході російсько-української війни. Артем з дитинства мріяв стати військовим. Тож навчання в ліцеї було першим кроком до здійснення мрії, а потім гордо покрокував військовою стежкою — обрав прикордонну академію імені Богдана Хмельницького й у 2020 році отримав перше офіцерське звання. Далі була служба у Бердянському прикордонному загоні. 24 лютого 2022 року старший лейтенант Артем Супрун разом з бойовими побратимами першими зустріли наступ агресора й вибули для здійснення оборони рубежів. Аби стримати ворога й захистити рідну землю, прикордонник під обстрілами виконував небезпечні бойові завдання без відпочинку аж до 3 травня, пізно ввечері цього дня його серце зупинилося. Артема Супруна посмертно нагороджено медаллю «За жертовність і любов до України», відзнакою «Почесний громадянин Рівного».
|
| КРАВЧУК Костянтин Геннадійович |
 |
23.04.1993 – 19.07.2022
капітан Сил спеціальних операцій Збройних сил України
19 липня
2022 року група спеціального призначення під командуванням капітана Кравчука
Костянтина Геннадійовича отримала завдання з ведення спеціальної розвідки та у разі виявлення знищення живої сили та техніки противника в районі н.п. Гракове.
Близько 14.20 група спеціального призначення в складі якої перебував військовослужбовець
проводила корегування вогню артилерії, в наслідок чого було пошкоджено техніку
противника. Близько 14.40 почався вогневий контакт з противником. Капітан
Кравчук Костянтин Геннадійович завдав вогневого ураження, зблизився з
противником та застосував ручні гранати, з метою подавлення вогневих засобів
противника. Разом з тим, капітан Кравчук Костянтин Геннадійович потрапив під ворожий
обстріл з боку противника та від отриманих поранень загинув на полі бою. Указом
президента України №456/2023 від 28 липня 2023 року нагороджений
орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
|
|
| МІЗЮРКО Максим Анатолійович |
 |
18.03.1997 – 17.07.2022 випускник ліцею 2014 року
капітан-лейтенант Військовослужбовець Сил спеціальних операцій Збройних сил України
З березня 2020 року проходив службу у 73-му морському центрі спеціальних операцій імені кошового отамана Антіна Головатого – частина спеціальної розвідки ССО Збройних сил України. Служив на посаді командира диверсійно-розвідувальної групи. Постійно вдосконалював свої вміння і навички,
закордоном пройшов курси водолазів та інструктора з плавання. Максим Мізюрко загинув 17 липня 2022 року, під час виконання бойового завдання у Херсонській області, Бериславського району, поблизу с. Зарічне. Повертаючись з
бойового завдання автомобіль з групою підірвався на міні. |
|
| ГОНЧАРУК Роман Юрійович |
 |
01.07.2001 – 08.02.2023 випускник ліцею 2018 року Лейтенант Військовослужбовець Сил спеціальних операцій Збройних сил України. Загинув на південному напрямку |
| САМКОВСЬКИЙ Юрій Ігорович |
 |
06.05.1989 – 02.09.2023 випускник ліцею 2006 року |
| ХАРЧУК Юрій В’ячеславович |
|
23.04.1987 – 11.09.2024
Рядовий, солдат 24 ОМБР
3 грудня 2023 проходив військову службу в частині А0998 м. Яворів. У січні 2024 відправився в Донецьку область. Пройшов бої під Торецьком, Нью-Йорком, Часовим Яром. Був кулеметником 1 механізованого взводу 1 механізованої роти 24 ОМБР. Свій останній бій провів поблизу н.п. Оріхово-Василівка, Бахмутського району. Загинув внаслідок скидів боєприпасів з БпЛА противника по позиціях, отримавши множинні осколкові поранення, які виявилися несумісними з життям. Нагороджений почесною відзнакою Командувача військ оперативного командування «Захід» за досягнення у військовій службі. |
 |
| МУКОСІЙ Богдан Володимирович |
|
10.12.1971 – 19.09.2024
Народився 10 грудня 1971 року в с. Хорів Острозького р-ну Рівненської обл. Після закінчення Хорівської загальноосвітньої школи здобув фах фотографа в Острозькому середньому профтехучилищі №13. З 1990 по 1992 роки проходив службу в Збройних силах. У 1992 році розпочав свій трудовий шляхяк керівник фотогуртка в Острозькому районному Будинку школяра, з 1997 по 2006 рік працював фотокореспондентом районної газети «Життя і слово», кілька років присвятив роботі в приватному фотосалоні в Острозі, тож чимало острожан мають у сімейному архіві фото, зроблені Богданом Володимировичем. З вересня 2012 року працював лаборантом в Обласному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою в м.Острог імені Костянтина Івановича Острозького Рівненської обласної ради, але улюбленої справи не забував, за допомогою фотокамери фіксував усі ліцейні заходи, зберігаючи в такий спосіб нашу історію. Був мобілізований до лав Збройних сил України 09.04.2024, проходив службу в 61-й окремій механізованій Степовій бригаді. Загинув 19 вересня 2024 року в с. Черкаська Конопелька Суджанського району під час бойового завдання в ході Курської операції. Колеги та вихованці ліцею завжди пам’ятатимуть щирість та добрі справи Богдана Володимировича, які він залишив по собі в нашому ліцеї. Вічна слава Герою!
|
|
| СОРОЧИНСЬКИЙ Ілля Леонідович |
 |
08.08.2002 — 08.11.2024
Після завершення навчання в ліцеї у 2019 році Ілля вступив до Одеської військової академії, де відразу зарекомендував себе як цілеспрямований та високомотивований курсант, що прагне до великої мети. Одразу після закінчення академії став на захист Батьківщини у розпал повномасштабного російського вторгнення. Проходив службу в підрозділі спеціального призначення Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Побратими відзначали не лише професіоналізм, а й високі моральні якості молодого командира – людяність та турботу про інших. Ілля був не просто військовим, він був тим, хто завжди прагнув бути на передовій, хто вірив у перемогу й боронив свою землю від ворога. Як старший лейтенант він виконував ряд складних та важливих завдань у зоні бойових дій. 8 листопада 2024 року, під час виконання бойового завдання під містом Торецьк в Донецькій області, старший лейтенант Ілля Сорочинський отримав смертельне поранення. Йому назавжди залишиться лише 22 роки, але цей короткий шлях був сповнений мужності, відваги й глибокого патріотизму. Ілля був справжнім героєм, який віддав своє життя за мир і свободу нашої країни. Його життя – це приклад відданості, мужності та самопожертви заради рідної землі та майбутнього своєї нації. «Я можу з гордістю заявити, що він причетний до надзвичайних для нашої країни місій. Він відкинув ворога на Харківщині, боровся з ворогом на Донеччині. Його внесок важко переоцінити», – зазначив командир Іллі Сорочинського під час церемонії прощання. Іллі Сорочинському було присвоєно звання капітана посмертно, а також наказом ГУР МО України нагороджено медаллю «За мужність при виконанні спеціальних завдань».
|
|
| ОНІЩУК Олександр Олександрович |
|
|
30.04.2001 – 07.01.2026
капітан Збройних Сил України
військовослужбовець управління Оперативного командування «Північ»
Народився в місті Славута Хмельницької області, зростав у родині військових, де поняття «честь», «обов’язок» і «Батьківщина» були не просто словами, а сенсом життя. Свій шлях обрав свідомо й дуже рано. Після 8 класу Славутської загальноосвітньої школи Олександр вступив до нашого ліцею. Поки його однолітки мріяли про розваги, він уже приміряв однострій і гартував характер. У 2018 році став курсантом Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного.
Війна увірвалася в його життя тоді, коли він був на порозі випуску. 5 березня 2022 року, у найстрашніші дні початку повномасштабного вторгнення, Олександр достроково отримав звання лейтенанта. Він не вагався, його серце кликало туди, де було найважче. Сіверськодонецьк, Рубіжне, Лисичанськ, Бахмут… Назви цих міст запеклися кров’ю в історії нашої держави. І саме там, у самому пеклі, молодий офіцер Олександр Оніщук разом із побратимами захищав нас і всю Україну. Він пройшов крізь вогонь і сталь, здобув численні нагороди та безмежну повагу командування. Останнім часом ніс службу в управлінні Оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних Сил України.
Він вижив у пеклі війни. Але доля розпорядилася інакше: 7 січня 2026 року життя капітана трагічно обірвалося в автокатастрофі.
|
|
| ГОЙНИК Володимир Олегович |
|
|
08.05.2003 – 26.01.2026
старший солдат, оператор безпілотних авіаційних комплексів 65-тої окремої механізованої бригади «Великий луг»
Народився в місті Дубно, навчався у Дубенській гімназії №2, після закінчення якої вступив до Обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою ім. Костянтина Івановича Острозького. У 2020 році став курсантом Військового інституту Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка. З дитинства захоплювався футболом, прагнув стати професійним футболістом, мріяв побувати в Іспанії на футбольному матчі улюбленої команди «Реал» Мадрид на домашній арені «Сантьяго Бернабеу» цього відомого спортивного клубу. Був добрим і щирим, завжди готовим допомогти.
З перших днів війни, ще курсантом, Володя був задіяний до захисту військових обʼєктів України. 4 листопада 2024 року вступив на службу в 65-ту окрему механізовану бригаду «Великий луг», як оператор безпілотних літальних апаратів.
Життя Героя обірвалося 26 січня 2026 року, в бою за Україну, її свободу і незалежність, біля міста Оріхів Запорізької області. Молодий воїн до останнього залишився вірним військовій присязі і з честю виконав свій обов'язок із захисту Батьківщини.
|
|
| МЕЛЬНИЧУК Тарас Григорович |
|
|
06.10.1996 – 16.02.2026
майор Збройних Сил України
Тарас МЕЛЬНИЧУК народився 6 жовтня 1996 року в місті Бердичів Житомирської області, проте родина його походить із села Ходаки Шумської громади. На навчання до нашого ліцею Тарас вступив у 2012 році, а в 2014 став курсантом Одеської військової академії, яку закінчив у 2018 році. Вже з 2019 року розпочав службу як молодий офіцер. Ще курсантом брав участь у захисті держави та її територіальної цілісності від самого початку АТО та у відбитті збройної агресії рф проти України. Від початку повномасштабного вторгнення воював на територіях Донецької та Луганської областей. У 2020 році виконував бойові завдання на Попаснянському напрямку, а у 2022 році — на Курахівському напрямку Донецької області.
Тарас завжди був веселим, щирим та товариським — людиною з великим серцем, яка ніколи не уникала труднощів, а мужньо та хоробро долала їх. Коханий чоловік, турботливий син та брат, надійний побратим, якого поважали та цінували. Україна втратила ще одного Героя, який щиро любив її та боровся за мирне майбутнє для кожного з нас. Загинув Тарас 16 лютого 2026 року внаслідок жахливої автотранспортної пригоди під час службового відрядження.
|
|
